У сучасному світі ми уявити собі не можемо життя без електроенергії. Освітлення будинку, приготування їжі, опалення та інші побутові потреби не обходиться без нього, що вже казати про великі промислові комплекси та установи. Проте варто знати, що така розкіш як електрика була не завжди. Про появу та розвиток електрики в Мангеттені далі на manhattan-future.
Перше електричне освітлення
Ще в першій половині XIX століття Американці не знали, що таке електрика. Потреби в освітленні вулиць та помешкань закривалися здебільшого за допомогою газу. Проте все змінилося у 1880 році, коли компанія “Brush Electric Company”, заснована американським винахідником та підприємцем Чарльзом Ф. Брашем, побудувала невелику підстанцію на West 25th Street у Мангеттені та почала подавати дугове освітлення. Перше таке освітлення з’явилося на Бродвейській вулиці, між площами Геральд та Юніон-сквер. Тоді цю вулицю містяни прозвали “Великим білим шляхом”. Такий тип освітлення був дороговартісним, проте великі установи такі як театри та готелі мали вигоду з цього, адже яскраві вивіски неабияк приваблювало клієнтів. Подібна система згодом розповсюдилася й на інші вулиці Мангеттена, проте варто зазначити, що у цей період електрика все ж не була розповсюдженим явищем. Приватні будинки та приміщення все ще залишалися без освітлення. Причиною цього була небезпека використання та висока ціна.
Ера Томаса Едісона
Ситуація з освітленням вирішилася з появою в Мангеттені американського винахідника Томаса Едісона, який запропонував містянам винайдені ним у 1879 році лампи розжарювання. Щоб продемонструвати їх систему роботи, Томас у 1882 році спорудив на Pearl Street у Нижньому Мангеттені свою електростанцію, яка стала справжнім інженерним дивом. Станція мала шість об’ємних динамо-машин, які, у свою чергу, за допомогою парового двигуна виробляли постійний струм. А вироблений струм курсував до споживачів через підземні кабелі. З моменту запуску освітлювальна система Томаса Едісона була визнана успішною. Загалом, в перші роки станція живила так званий Перший район, де знаходилась сама електростанція, а згодом через доступність та якість кількість клієнтів значно збільшилось. Вже до кінця 1882 року станція мала понад 500 клієнтів, включаючи різні підприємства, будинки, вулиці тощо.
Війна струмів
Вже незабаром використання постійного струму Едісона стало викликати проблеми. Електрика постійного струму не передавалася на великі відстані та не мала змоги змінити напругу, щоб задовольнити різні електричні потреби споживачів.
Цю проблему вирішив сербсько-американський вчений, колишній працівник Томаса Едісона Нікола Тесла, створивши змінний струм, який міг задовольнити всі потреби. Поступовий перехід на змінний струм вів Едісона до неминучої фінансової поразки, тому вчений почав втручатися в ситуацію, використовуючи різні методи. Спочатку Томас подав на винахідника до суду, проте все ж зазнав поразки. Далі Томас Едісон взявся за “чорний піар”, привселюдно показуючи вбивства тварин змінним струмом.
До речі, саме у цей період з’явився так званий електричний стілець, який використовували для катування злочинців саме змінним струмом, який вважався найнебезпечнішим. Після цього, науковець неодноразово маніпулював цим, відмовляючись “закопувати” своє дітище.
Електропостачання постійним струмом неохоче здавало свої позиції. Згодом все більше і більше користувачів почали користуватися саме змінним струмом. Із зникненням останнього споживача постійного струму у листопаді 2007 року компанія Томаса “Consolidated Edison”, яка надавала електропостачання постійним струмом, перерізала символічний кабель, що і поклало кінець так званій “війні струмів”.
