У Нью-Йорку вистачає місць, де архітектура говорить голосно, але на Волл-стріт на Мангеттені вона гупає кулаком по столу. Цей клаптик Мангеттена вже давно перестав бути просто вулицею з біржею. Це щільно забудована територія, де кожен фасад ніби підписує контракт: ось ми – кам’яна респектабельність, а он там – сталевий пам’ятник висоти. Тут хмари розтинають шпилі, а туристи розглядають карнизи з тим самим інтересом, що й курс долара. І поки архітектори рахують відступи, історики – епохи, а перехожі – поверхи, Волл-стріт продовжує залишатись майданчиком, де стиль завжди на службі в статусу. У цій статті на manhattan-future.com ми обговоримо те, що цікавить багатьох: який архітектурний стиль Волл-стріт?
Вулиця, що починалась зі стіни: як сформувався архітектурний ландшафт
Якщо копнути трохи глибше – під шар асфальту й банківських легенд – Волл-стріт виявиться місцем, яке буквально починалось з однієї стіни. У 17 столітті голландці звели тут дерев’яну огорожу, аби відбиватися від англійців та інших непроханих гостей. Назва Wall Street – не метафора, а географічний факт. Проте все цікаве почалося пізніше, коли гроші з колоніального срібла перетворилися на капітал з цілком бетонними амбіціями. Це вже потім стали з’являтися скляні фасади, а до цього домінували бетон і цегла.
У 19 столітті вулиця стала улюбленим майданчиком для фінансистів, а ті, як водиться, люблять будувати високо і з розмахом. Але вузькі вулички нижнього Мангеттена не надто сприяли комфорту. У відповідь місто ухвалює свій перший зонінг – 1916 Zoning Resolution. У перекладі з бюрократичної: забудовникам дозволили тягнутись у небо, але тільки за умови, що будівля буде звужуватись із кожним новим поверхом. Так з’явився силует, який тепер асоціюється з Нью-Йорком – хмарочос-пагода, з відступами й «сходинками» на шляху до вершини.
Архітектурна тканина Волл-стріт формувалася не завдяки витонченому плануванню, а всупереч йому. Тут перемішались епохи, інвестори, матеріали і стилі. Зрештою, це вулиця, де впродовж століть кожен мріяв залишити свій слід – у камені або хоча б у вивісці на фасаді.
Архітектура як діалог епох: головні стилі на Wall Street
У Волл-стріт немає єдиного стилю – тут вони живуть у тісному сусідстві, мов мешканці старого прибуткового дому. Неокласика з її колонами позирає згори на неоготику, романізм пхається ліктями між ар-деко і постмодерном. І кожен стиль – не випадковість, а продукт свого часу: політичного, економічного, архітектурного. Далі – коротка «екскурсія» цими шарами, які досі формують характер вулиці.
Неокласика – мова авторитету
Якщо десь і вдалося перетворити колони на ознаку кредитної надійності – то саме тут. Неокласичні фасади Волл-стріт не заграють із глядачем, вони його ігнорують. Симетрія, масивні портики, фронтони, гранітні сходи – усе це покликано не прикрасити, а переконати: тут гроші в надійному місці. Найяскравіші приклади – Федеральний зал (Federal Hall) та 55 Wall Street. Перша будівля зведена у 1842 році в стилі грецького Відродження, друга – колишній банк із класичним римським профілем. Обидві мовчазно транслюють стабільність.
Неоготика й романізм – монументальність із характером
Ці стилі, хоч і менш розкручені туристичними путівниками, мають свій шарм. Наприклад, будівля 56 Пайн-стріт (це теж фінансовий квартал, але трохи окремо від Волл-стріт) схожа на фрагмент середньовічного міста, що випадково заблукав у діловому районі. Тут арки глибоко «вбиті» в цеглу, орнаменти лізуть у вічі з кожного еркера. Неоготика проявляється голосніше на хмарочосі 1930 року з гостроверхим шпилем і витягнутою вертикаллю, що схоже на собор, замаскований під офіс.
Art Deco – зигзаги елегантної сили
І от нарешті – стиль, якого на Волл-стріт найбільше і який найчастіше мають на увазі, питаючи «в якому стилі побудована ця вулиця». Art Deco – це епоха, коли архітектура на Волл-стріт стала амбітнішою. Будівля 1, зведена 1931 року, – справжній символ стилю: східчасті фасади, вертикалі, мінімум прикрас, максимум ритму. Це не архітектура для краси – це архітектура сили, впорядкованої та холодної, як міжвоєнна економіка. Закон 1916 року, який вимагав відступів у висотній забудові, з часом став частиною архітектурної естетики.
Постмодерн і сучасна геометрія
Будівля 60 – це ніби спроба архітекторів 1980-х років сказати: «Ми теж щось уміємо». Фасад нагадує офісний костюм з пафосними деталями: тут і алюзії на класику, і кольорові вставки, і глянець, що трохи «кричить». Постмодерн тут не головний герой, а скоріше коментатор гри, яка давно йде за своїми правилами. Проте він є доказом того, що навіть у найконсервативнішому кварталі Нью-Йорка іноді пробивається бажання «трохи побешкетувати».
Який архітектурний стиль Wall Street: відповідь для тих, хто шукає однозначності
Це питання видається простим лише на перший погляд. Але Wall Street не та вулиця, де все вкладається в один шаблон. Якщо вам дуже хочеться почути щось конкретне – окей, домінує тут Art Deco. Він тут справді найпомітніший і найвиразніший, особливо серед хмарочосів 20–30-х років 20 століття. Високі лінії, рвані «сходинки», геометрія – усе впізнаване й добре збережене.
Та насправді ситуація складніша. У межах кількох кварталів тут уживаються неокласичні фасади 19 століття, готичні шпилі початку 20-го, романські арки, модерні вставки й постмодерні гібриди. Причому в деяких випадках ці стилі буквально нашаровані одне на одне, коли будівлю перебудовували або «осучаснювали», зберігаючи нижню частину, але змінюючи верхню.
Є ще один важливий чинник – міське зонування. Саме законодавчі обмеження початку 20 століття змусили архітекторів думати, крім стилю, ще й про форму: відступи, поступові звуження, освітлення вулиць. Ці норми сформували так званий «мангеттенський силует» – і він живе на Волл-стріт досі, незалежно від того, чи на фасаді карниз із 1850 року, чи дзеркальна стіна з 1980-го.
Отже, Волл-стріт створено в еклектичному стилі. Проте тут нічого не збудовано випадково – сплановано навіть те, що спершу видається хаотичним.
Що варто знати туристам і архітекторам
Для туриста Волл-стріт – це передусім декорації до великої фінансової драми. Тут навіть повітря здається щільнішим, а хмарочоси ніби навмисно схиляються над перехожими, аби підкреслити їхню тимчасовість. Та якщо поглянути уважніше, вулиця виявиться чимось значно цікавішим, ніж просто тлом для селфі біля біржі.
По-перше, фасади. У кожної будівлі свій «тембр»: хтось говорить гранітом, хтось – вапняком з Індіани. По-друге – сходинки й уступи на висоті, ті самі сетбеки, які виникли через законодавчу вимогу давати сонцю шанс заглянути між поверхами. І, зрештою, дрібниці: орнаменти, барельєфи, маскарони й ліпнина, що залишилися як спогад про часи, коли навіть банк мав трохи мистецьких амбіцій.
Архітекторам і будівельникам тут теж є на що подивитись. Волл-стріт – це навчальний майданчик, де більшість будівель мають історичний статус. Тож будь-яка спроба щось змінити вимагає компромісів із законами, міськими службами й сусідніми фасадами.
Матеріали – окрема історія. Ніхто не економив – використовували вапняк, мармур, теракота – усе, що добре зношується й краще на вигляд. Для сучасного забудовника це приклад того, як інвестиції в обличчя будівлі можуть пережити десятиліття репутаційних коливань.
Волл-стріт – це місце, де архітектура ніколи не мовчала. Вона промовляє крізь камінь і скло, через глибину арок та гостроту шпилів, у ритмі сетбеків і помпезності фронтонів. Для туриста це квартал, де цікаво просто йти й дивитись угору. Для архітектора – територія, що нагадує: кожна епоха має свій голос, але жити вони можуть тільки в діалозі. І якщо ви хочете глибше зрозуміти, як у різних містах будівлі стають носіями сенсів, погляньте, якою мовою говорить архітектура церков британського Ліверпуля.
