На мапі Мангеттена майже кожна вулиця дихає прізвищами. Вони – на будівлях, куполах, колонах і навіть у нішах ліфтів. Хтось назвав так споруду, аби підкреслити її статус. Хтось – аби вшанувати родича чи політичного лідера. А інколи ім’я просто прижилося настільки, що стало брендом. Ці будівлі можуть ховати цілу епоху або ж просто натякати: «Цей чоловік мав гроші та смак». Як і завжди у великому місті, між визнанням і честолюбством проходить тонка лінія… з бетону і граніту. Спробуймо намацати її разом – на manhattan-future.com.
Навіщо архітектура бере імена: трохи про пам’ять і честолюбство
Уявімо собі типову вулицю Мангеттена – фасади виростають немов меморіали, імена на них – ніби написи на надгробках чи табличках. У цьому місті будівля легко перетворюється на майданчик для пам’яті – з чотирьох стін виходить щось більше: символ, що тримає на собі чуже ім’я. Інколи це ім’я – забудовник із капелюхом, інколи – діяч, який залишив слід у місті. І так, буває, що це також і маркетинг, бо ім’я приносить інтерес, статус, додає впізнаваність.
З іншого боку, прихована задача: ім’я на фасаді зобов’язує. Воно ставить будівлю під певну увагу – чи вона виправдає очікування? Чи стане просто пам’ятником власникові або справжнім пам’ятником значущості? Архітектура стає територією для дискусії – про пам’ять, про спадок, про те, хто має право бути увічненим.
І тут виникає запитання: хто вирішує, кому дістанеться табличка на фасаді? У такому величезному районі, як Мангеттен, це питання особливо відчутне: межа між вшануванням і марнославством часто така тонка, що її ледве видно поміж колонами. Але коли чиєсь ім’я з’являється на фасаді, це вже частинка людини в бетоні.
Мангеттен говорить іменами: меморіальні будівлі з людськими історіями
Будівлі з іменами – це майже окремий жанр у міському пейзажі Мангеттена. Вони формують той шар пам’яті, який не зітреться новою забудовою чи оновленням вивіски. У цьому розділі – кілька прикладів архітектури, що стала меморіалом у прямому сенсі слова: з іменем, історією, характером.
Low Memorial Library
У центрі кампусу Колумбійського університету височіє монументальна споруда з куполом і сходами, які обмилували студенти для сонячних перерв і гучних протестів. Це бібліотека імені Абіеля Ебботта Лоу – батька тодішнього президента університету Сета Лоу. Сам Сет профінансував проєкт наприкінці 19 століття. Банева форма й класичні колони створюють враження, що це не просто академічна будівля, а храм знань і родинної пам’яті.
Woolworth Building
Цю неоготичну красуню часто називають «собором комерції». Френк В. Вулворт, магнат універмагів, замовив будівництво й оплатив його готівкою – 13, 5 мільйона доларів. На той час – шалені гроші. До 1929 року Вулворт-білдінг залишався найвищим хмарочосом світу. А ще – пам’ятником тому, як дрібна торгівля може вирости у справжній архітектурний культ.
The Ansonia
На Бродвеї, ближче до Верхнього Вест-Сайду, стоїть будинок із куполами, балконами й майже паризьким шиком. Колись це був готель, тепер – житловий будинок. Назва – The Ansonia – походить від імені Ансона Гріна Фелпса, діда забудовника. Це приклад тієї форми меморіальності, де ім’я родича стає вивіскою цілого архітектурного проєкту. Декор – бароковий, з нотками еклектики, мов натяк: ось тут пам’ять не соромиться пишності.
Центр Рокфеллера
Цей ансамбль із 19 будівель між 48-ю та 51-ю вулицями – місто в місті. Його заснував Джон Д. Рокфеллер-молодший, і відтоді ім’я Рокфеллерів закарбоване в культурній мапі Нью-Йорка. Як зазначає RockefellerCenter.com, це був найбільший приватний будівельний проєкт свого часу. І досі він лишається символом того, як приватна ініціатива формує публічну територію.
Fred F. French Building
Цей хмарочос, який має ім’я забудовника – Фреда Ф. Френча, несе його стиль у кожному орнаменті. Будівля вирізняється ар-деко фасадами з месопотамськими мотивами. Це була одна з перших спроб інтегрувати в забудову ідею «житлового середовища для середнього класу». Ім’я на будівлі тут – частина архітектурної філософії.
Fuller Building
Компанія Джорджа Фуллера спочатку засіла у Флетайрон‑білдінгу, але пізніше збудувала нову (вищу) будівлю на Медісон‑авеню, яку також назвали Fuller Building. Тепер саме вона має ім’я забудовника.
Фасад будівлі Фуллера дещо суворий і стриманий, ніби сама будівельна етика перетворилася на архітектуру. Тут немає зайвого блиску – лише лінії, камінь і амбіція доби, коли хмарочос ще був сенсацією. Ну а всередині розташовані галереї, антикварні інтер’єри й відлуння тієї Нью-Йоркської еліти, яка вміла вкласти ім’я в мармур.
Адміністративна будівля Девіда Дінкінса
Раніше це була Муніципальна будівля Мангеттена. У 2015-му її перейменували на честь Девіда Дінкінса – першого темношкірого мера Нью-Йорка. Це рішення мало, зокрема, політичну вагу: ім’я на фасаді стало нагадуванням про боротьбу за рівність у серці міста. Архітектура тут – класична, з куполом і колонадою, але сенс – дуже сучасний.
Ім’я на фасаді – це маркетинг чи спадок?
Коли хтось називає будівлю своїм іменем, це може виглядати як бажання залишити слід. Але між скромним «на згадку» і гучним «я тут головний» – велика різниця. Мангеттен знає обидва варіанти.
Є випадки, коли ім’я – це частина бренду. Скажімо, Вулворт-білдінг автоматично асоціюється з епохою зростання американського ритейлу. Ця офісна будівля – архітектурна вітрина імперії. Ціла родина через архітектуру буквально вписала себе в історію. Масштаб проєкту був таким, що приватна ініціатива перетворилася на майданчик національного масштабу.
Водночас ім’я може накладати відповідальність. Будівля з прізвищем на фасаді стає частиною репутації – і того, хто її збудував, і того, хто її використовує. Якщо репутація з роками тріскає, як тиньк (у народі – штукатурка), то виникає дискусія: чи варто тримати табличку? Це не раз ставало темою у США – зокрема в університетах, де будівлі, названі на честь рабовласників чи спонсорів із сумнівною біографією, ставали каменем спотикання.
Це роздвоєння – між брендом і спадком – добре видно в новішій меморіальній архітектурі. З одного боку, ім’я додає ваги. З іншого – перетворює фасад на дзеркало доби. Іноді – з не дуже приємним відображенням.
Куди рухається меморіальна архітектура
Зараз на табличках – Вулворт, Лоу, Рокфеллер. А хто буде завтра? У 21 столітті архітектура пам’яті теж зазнає змін. Нові цінності – рівність, репрезентація, історична чутливість – вимагають перегляду того, кого й чому ми вшановуємо. Що говорити, якщо навіть Волл-стріт змінює вигляд і репутацію (раніше торгова, тепер – формує імідж).
Один із прикладів – перейменування Муніципальної будівлі Мангеттена на честь Девіда Дінкінса. Це сигнал: сьогодні визнання отримують ті, чия присутність у камені була довго неможливою. Архітектура, яка десятиліттями «говорила» голосами білих меценатів, тепер змінює тон.
Звісно, меморіальна архітектура навряд чи зникне – занадто глибоко вона вкорінена в міську тканину. Але її зміст і форма змінюються. Дедалі частіше замість самопрославлення зустрічається колективна пам’ять, замість мармуру з прізвищем – художні інсталяції чи інтерактивні простори, які розповідають про багатьох. А можливо, далі буде ще цікавіше: будівлі без імен, але з історіями, які не треба викарбовувати, адже вони живуть у тому, як ми ці будівлі відчуваємо.
